Фальстарт «Четвертої республіки»

0
140

Читаючи «Четверту республіку» Бориса Ложкіна, періодично виникає питання: чому ж автор бодай трохи не почекав із книжкою, аби написати не лише про грандіозні реформаторські плани, але про їх втілення? Невже, через те, що ця історія може бути не надто цікавою? Бо наразі складається враження, що замість побудови нової системи влади – відбувається оптимізація старої.

Із книжкою голови президентської адміністрації Бориса Ложкіна «Четверта республіка» стявся той самий казус, що і з книжкою журналістки Соні Кошкіної про Майдан – презентація привернула більш уваги, ніж сам текст. (http://www.radiosvoboda.org/content/article/26873220.html) Між тим, міркування глави президентської адміністрації та зібрана в його книжці інформація однозначно заслуговують на увагу. Про переваги «Четвертої республіки» можна прочитати на задній сторінці супер-обкладинки, де зібрані схвальні відгуки на книжку різних відомих людей – від Леоніда Кучми до Джорджа Сороса.

Зазвичай, подібного роду книжки пишуть, коли завершують політичну кар’єру: розповідають подробиці про важливі події, про те, що відбувалося за лаштунками, хваляться історією успіху або ж пояснюють – чому (і через кого) благі наміри не вдалося втілити в життя. Натомість у розпал політичної кар’єри поява щиро приправленої спогадами книжки виглядає якось передчасно.

«Роботу над книжкою я завершив у січні 2016 року. Мені неодноразово хотілося доповнити її, врахувати пізніші події, але ситуація в країні розвивається так стрімко, що в погоні за новинами я ніколи б не зміг поставити крапку», – зазначає з цього приводу сам автор.

Тож, не дивно, що зроблені Борисом Ложкіним висновки часто видаються також передчасними. Наприклад, він стверджує, що «Петро Порошенко увійде в історію як лідер, який у найчорніші дні 2014-2015 років відстояв суверенітет України». Не применшуючи заслуг чинного глави держави, все-таки варто зазначити, що наразі зовсім не очевидно, в якій іпостасі той увійде в історію. Навіть у спокійніші часи з такими висновками поспішати не треба, а надто – у такі мінливі та складні, як зараз.

Несподівані зізнання про війну

Ще більше вразило наступне твердження: «Захист суверенітету та територіальної цілісності України – головна задача президента… Петро Порошенко з цією задачею впорався». Навіщо таке писати за умов, коли частина Донбасу залишається окупованою, а Крим – взагалі анексований?..

Загалом, судячи з тексту «Четвертої республіки», в близькому оточенні Петра Порошенка погано розуміли рівень загрози з боку Росії. Так, характеризуючи події на початку весни 2014-го, Борис Ложкін зазначає, що «в Криму ситуація розвивалася від поганого до жахливого, але мені здавалося, що Кримом конфлікт і завершиться». І це в той момент, коли вже було очевидно, що невдовзі може спалахнути не лише Донбас, а й Харків та Одеса!

І навіть в умовах збройного конфлікту, в оточенні верховного головнокомандувача не зважали на загрозу безпосереднього російського військового втручання! За словами голови президентської адміністрації, задум перших мінських перегорів з українського боку полягав у тому, щоби «повернути українські землі, дозволивши супротивнику зберегти обличчя».

«У Путіна, як ми тепер розуміємо, був зовсім інший план», – зізнається Борис Ложкін, розповідаючи про вторгнення російських батальйонно-тактичних груп та Іловайську трагедію.

Чесно кажучи, було би вкрай дивно, аби в умовах війни (хай навіть і неоголошеної) супротивники керувалися одними і тими самими ж міркуваннями. Але, судячи з написаного, для автора «Четвертої республіки» стало несподіванкою те, що в Москві думали інакше, ніж у Києві.

Тут навіть хочеться віддати Борису Ложкіну належне за щирість – він не боїться виглядати наївним.

Про радикальний розрив, якого не сталося

Головним завданням своєї книжки Борис Ложкін визначає «розповісти про глибоку трансформацію, яку переживає Україна». У книжці підібраний доволі цікавий фактологічний матеріал, який ілюструє зміни впродовж останніх 20 років. Утім, якраз зміни не очевидні. Це радше розлога декларація про наміри. Ніж розповідь про трансформацію.

«Україна має продемонструвати своїм громадянам і світові радикальний розрив із минулим», – зазначає Борис Ложкін.

Такі категоричні твердження автора «Четвертої республіки» не підкріплені діями чинної влади. Замість ламати стару систему, її радше починають визискувати, у кращому разі – намагаються оптимізувати. Але дії чинної влади аж ніяк не нагадують радикального розриву з минулим. Коли закон про прокуратуру намагаються переписати під одного з близьких соратників президента – то це що завгодно, але аж ніяк не «радикальний розрив із минулим».

У «Четвертій республіці» наведені рецепти деолігархізації чи, як це називає сам автор, зменшення «переговорної сили» олігархів. Автор наголошує, що в кожного з олігархів суто специфічний спосіб симбіозу із державою, а відтак і свої больові точки. Але переконливіше за ці міркування виглядає посилання на інтерв’ю Ігоря Коломойського із промовистою назвою: «Я не готовий до того, щоби мені сказали правила і я їх дотримувався, а Кононенко – ні».

Голова президентської адміністрації справедливо констатує, що «великою мірою наші партії залишаються лідерськими проектами без певної ідеології з серйозним багажем зобов’язань перед своїм спонсором». Даруйте, але те саме можна сказати і про президентський політичний проект – «Блок Петра Порошенка «Солідарність»!

Дорогою Ющенка?

Свого часу, в 2004 році, програма кандидата в президенти Віктора Ющенка «Десять кроків назустріч людям» викликала значно більший інтерес, ніж коли президент в 2009-му звітував про її виконання. Бо тоді й без звіту все було зрозуміло. У випадку із «Четвертою республікою» також складається враження, що декларація про наміри вдалася значно краще, ніж обіцяє бути реалізація. Розповідь про реформи справляє враження, натомість є великі сумніви щодо того чи вражатимуть самі реформи.

Якщо подібного роду сумніви небезпідставні, то зволікати із виходом книжки, справді, було не варто.

«Атмосфера в Києві була незабутньою, – згадує Борис Ложкін весну 2014-го. – Скорбота за загиблими змішувалася із якимось дивним підйомом… Відчуття нової країни та безмежних можливостей».

Нажаль, відчуття нової країни, не кажучи вже про безмежні можливості, з того часу сильно поменшало. Натомість з’явилася туга за втраченими можливостями.

До речі, автор «Четвертої республіки» чесно зізнається, що чинна влада вже згаяла декілька можливостей започаткувати глибинні зміни і попереджає, що «третє і, можливо, останнє в цьому політичному циклі вікно можливостей для прискорення економічних реформ закриється взимку-навесні 2016 року». Хочеться сподіватися, що українська влада встигне ним скористатися.

Дмитро Шурхало, для «ОРД»

2016-05-06 11:09 1107

Ваш комментарий

Please enter your name here
Please enter your comment!