ЧАСТИНА 1. ЗА ЩО БОРОВСЯ МАЙДАН?: РОЗДІЛ 9 «ЧОМУ НАСЕЛЕННЯ МОСКОВІЇ МАСОВО ПІДТРИМАЛО НАПАД НА УКРАЇНУ?»

0
102

РОЗДІЛ 9 «ЧОМУ НАСЕЛЕННЯ МОСКОВІЇ МАСОВО ПІДТРИМАЛО НАПАД НА УКРАЇНУ?»

Серед людей, які в Московії захоплено вітали «русскую вєсну», були не тільки вірні престолу шовіністичні маси, які в усі часи святкують початок війни, вірять, що вона буде стрімкою і переможною, а потім гинуть на фронтах і зубожіють. «Іреденту» підтримали не тільки функціонери владних партій, але й чимало діячів, які до 2014 року були послідовними опозиціонерами кремлівському режиму. Йдеться не про натовп таємних агентів влади, які працювали в опозиційному середовищі, і в потрібний момент просто виконали наказ розвернутись проти України – серед агресорів вистачало й щирих патріотів, які ненавиділи Путіна (зокрема, було багато російських націоналістів та іншої радикальної московської опозиції), які в один момент простили йому всі гріхи, пішли до нього на службу і азартно включилася у завоювання.

Чому вони лишилися глухі до справедливих закликів Майдану, чому не зважили на величезний плакат, який всю зиму провисів над бунтівною площею: «Любим русских – презираем Путина»?

По-перше, тому що патріоти Московії відчули загрозу, яку несе українське повстання для їх нації. Революційне відродження українців змусить потіснитися всі інші ідентичності – в першу чергу росіян, чий національний міф є основним конкурентом в боротьбі за самовизначення цієї території. Московія не випадково забороняла національні мови і традиції в тих колоніях, які прагнула асимілювати. Вона претендувала не лише на землю, але й на душу народів, на його коріння. Київська ж революція дала такий потужний поштовх для розвитку української свідомості, таку хвилю національної гордості, що ні про яких «малоросів» говорити не було вже сенсу. Тож російські націоналісти спробували багнетом зупинити цей націогенез.

По-друге, московські добровольці щиро вірили, що їдуть захищати зневажені права російськомовного населення. При цьому вони прекрасно знали, що саме російськомовні клани найбільше керували Україною і володіли основною частиною її багатств. Вони знали, що українська мова досі не підкорила сучасне місто, не набула у ньому природного звучання, не струсила з себе печатку фольклорного села. Знали про відсутність побутового шовінізму серед українців, знали, що навіть у центрах українського відродження (у Львові, зокрема) нема дискримінації російськомовних. І тим більше вони були в курсі, що Україна не відала такого жаху, як етнічна ворожнеча, добре знайома росіянам по Кавказу та Середній Азії. Проте вони їхали сюди саме «захищатися», а не нападати.

Вони настільки звикли за час існуванні Імперії до свого права сильного, що сприймають його як природний і справедливий порядок речей. Як і всі колонізатори, вони вважають себе «культуртрегерами», думають, ніби саме завдяки ним на підкорених землях існує цивілізація і прогрес. Тож в їх очах благородне діло – боротися у колишній колонії за керівний, чи, принаймні, рівний статус («друга державна»). Положення звичайної національної меншини, хай навіть з найширшими правами, неприйнятне, принизливе, наче колишньому господарю будинку лишили єдину кімнату і усунули від керівництва господарством. Як було вже сказано, існування незалежної України москвини сприймають як свою поразку. Необхідність вчити українську мову для них – приниження, необхідність знайомитися з українською історією та культурою – національне гноблення. Не вважають вони її за культуру.

По-третє, навесні 2014 московські найманці їхали сюди, бо просто не боялися українців, зате безмежно вірили у нездоланність ФСБ, отже, не сумніваючись у швидкій перемозі, хотіли скористатися моментом, встигнути взяти участь у завоюванні. Посади і здобич – для найпростіших, власна країна «під ключ», простір для політичних експериментів, якого так не вистачало в Московії – для мрійників. На «круглих столах» у захопленому Донецьку чимало московських політичних «мислителів» відстоювали незалежність «ДНР» та «ЛНР» від Московії, їм паморочили голову перспективи будувати державу з чистого листа.

А на Україну вся ця публіка просто не зважала: «Країна 404», «фейлед стейт», «Руїна». Їм було байдуже, що там писалося на якихось плакатах, хто там до чого закликав на Майдані. Для них, представників «супердержави», тут йшла боротьба між геополітичними блоками, між Московською Імперією та США, між Євразією та Атлантикою. А хохли – що хохли?.. Нормально все буде з хохлами. Виженемо ту жменьку фашистів, які за американські гроші влаштували безлад, наведемо нормальний порядок (давно пора було), і будемо собі жити з хохлами, як завжди жили…

Дмитро Різниченко, громадський референт руху «Новий Вогонь» (частина 1, розділ 9 програмної книги)

2016-06-08 08:24 763

Ваш комментарий

Please enter your name here
Please enter your comment!