ЧАСТИНА 1. «ЗА ЩО БОРОВСЯ МАЙДАН?»: РОЗДІЛ 14 «Чого досягла революція?»

0
43

РОЗДІЛ 14 «Чого досягла революція?»

Повстання починається, коли слабкий школяр, над яким довго знущався великий хуліган, несподівано зціплює зуби, не стерпівши чергового приниження, і б’є кривдника в обличчя. Повстання – це завжди акт відчаю, вибір між нестерпним і небезпечним на користь небезпечного. Повстання ніколи не починається, доки є хоч найменша надія розв’язати конфлікт мирно. Воно вибухає, коли вже остаточно нема сенсу домовлятися, коли белькотання «…ну хлопці, ну ми ж всі інтелігентні люди, ну давайте розберемося мирно…» тільки надихає агресора.

Поки Євромайдан сподівався досягти позитивних результатів, добитися від Януковича підписання «Договору про асоціацію з ЄС», ні про яку революцію не було й мови. Майданівці принципово і демонстративно вели себе мирно, самі запрошували міліцію «охороняти порядок» і здавали їй у руки радикалів. Коли ж влада застосувала до мітингуючи насилля, всі реформи і конституційні вимоги були вмить відсунуті на далекий задній план. Головним стало довести, що з народом так обходитися не можна.

Коли слабкий школяр, зібравши злість і волю в кулак, б’є хулігана, як правило, для школяра ця історія закінчується вкрай погано. Але у нашому випадку школяр несподівано для всіх (і в першу чергу для себе) переміг і змусив хулігана тікати. Проте не встиг витерти кров з обличчя й перевести подих, як хуліган повернувся, цього разу зі старшим братом, і брат був налаштований раз і назавжди показати школяру його місце, так, аби всі очкарики на районі затямили на майбутнє, що бунтувати не можна. Але на загальний подив школяр і цього разу відбився, хоч і великим коштом для себе.

Звісно, лицемірні сусіди, вороги і перелякані родичі лопочуть дитині: «…Нащо ти це зробив, що ти цим довів, нащо було починати, бачиш, який результат?!..» Оце лопотання ми і чуємо, коли нас зловтішно питають: «І що ви досягли своїм Майданом?!» А що ми мусили досягти?.. Ми отримали те, чим Батьківщина завжди щедро ділиться зі своїм дітьми в найважчі моменти своєї історії – бідою, смертю, болем, втратами і бідністю. Це закон будь-якої революції: чим глибші перетворення переживає суспільство, тим більшу ціну за них доводилося платити. Революція – це не альтернатива поступовим реформам, і не один з можливих варіантів історичного розвитку. Революція – це коли вже не зосталося інших варіантів, і суспільство згодне ризикнути будь-чим, аби тільки не лишати все як є. Це хірургічне втручання в суспільний організм, болюче і криваве, коли вже не допомагають пігулки і примовляння, останній метод, який дає надію. При чому часто для видужання треба перенести цілу серію таких операцій.

Майдан не вирішив того вузла суспільних проблем, які його викликали, але він оголив їх до кінця та показав, де взяти сили, щоб, з Божою допомогою, розв’язати їх. Тож коли нас питають: «За що боролася ваша Революція?», ми відповідаємо – за нашу гідність. Коли нас питають: «Що ви здобули у вашому повстанні?», ми відповідаємо – нашу єдність. На головній площі, на Майданах по всій Україні, у вогні, під величезним тиском, наче в лабораторному тиглі був виплавлений український характер принципово нової якості. Ми, сучасні українці, стали у повній мірі нацією. На Майдані органічно взаємодіяли люди з різних регіонів, різних поглядів, віросповідань, національностей, особистих вподобань, рівня прибутків і мов. На Майдані звучали гасла, однаково актуальні для всієї сучасної України, і навіть за її межами. Наче у краплі води, яка відображає хімічний склад океану, Майдан представив українське суспільство і дав йому голос. Одвічне болюче питання української соборності було зняте.

Коли ми тільки-но ставали до цієї боротьби, виходили на свої перші мирні мітинги, ми навіть не уявляли, з якою могутньою силою починаємо протистояння. Майдан зробив дві неможливі речі: по-перше, він переміг владу донецьких кланів Януковича. До революції сила державної посади здавалася непорушною, наче бетонна стеля. Будь-який злочинець, який захопив її, міг користуватися нею без обмежень, без огляду на людей і закон. Здавалося, той, хто віддає накази міліції, у будь-якому випадку в кінці мусить перемогти. Але Майдан довів, що нехтувати звичайною людською справедливістю не можна, навіть якщо у тебе є офіційний статус, безмірні гроші, розгодований апарат МВС і московська підтримка. По-друге, перемога Майдану примусила українців настільки повірити в себе, що вони зважилися стати на шляху ворога, проти якого навіть не уявляли війну – проти Московії. Майдан породив добровольців та волонтерів – два самоорганізованих класи громадян, які взяли на себе роль військових і тилових структур в момент повного паралічу офіційного держапарату, в найстрашніший час новітньої української історії.

Нації народжуються в революціях, держави народжуються у війнах. Ми 25 років співали: «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – на Майдані ми довели, що це була не просто пісня. Ми остаточно зрозуміли, хто нам друг і хто ворог, і з якого боку барикади перебуває кожен з нас. Ми дізналися, хто чого вартує в дійсності. Усвідомили, нарешті, чим для нас є Україна, і хто для неї ми. І знайшли те, що вже ніколи не втратимо – самоповагу. Ми побачили в очах наших ворогів страх. Школяр наважився захистити свою честь, і з цього моменту для нього, і для його кривдників почалося нове життя.

Дмитро Різниченко, громадський референт руху «Новий Вогонь» (частина 1, розділ 14 програмної книги)

2016-06-15 08:35 1073

Ваш комментарий

Please enter your name here
Please enter your comment!