Анатолій Макаренко: Повз митницю йде близько 30% грошей

56
1608

7e237b2083c052f7a1bc184e0603f9ca_XL

Екс-голова митної служби України Анатолій Макаренко в інтерв’ю програмі “Гордон” на телеканалі “112 Україна” розповів про своє тюремне ув’язнення, про проблеми української митниці, а також про те, що варто зробити, щоб подолати корупцію та контрабанду на кордонах.

Гордон: В ефірі програма “Гордон”. Сьогодні мій гість – екс-голова митної служби України Анатолій Макаренко.

Анатолію Вікторовичу, доброго вечора. Ви закінчили Київське вище військово-морське училище і служили на Північному флоті, на атомних ракетних підводних крейсерах. Як вам служилося?

Макаренко: Напружено, цікаво і пам’ятно на все життя. Напевно, це були кращі роки мого життя.

– Ви пішли в якому званні, в якій посаді?

– Я пішов у званні капітана 2 рангу, заступником командира атомного підводного крейсера.

– Чи були позаштатні ситуації коли-небудь на атомному підводному крейсері?

– Атомний підводний човен – це атомна електростанція і космодром “Байконур” в одній трубі. Тому, як на кожній атомній станції та космодромі, виникали різні ситуації. Що більше ми перебували в замкнутому просторі на глибині 300-500 м, і, звісно, нештатних ситуацій було багато. Особливо пам’ятною була ситуація буквально перед відходом з військово-морського флоту, коли за один вихід у море підводний човен намагався потонути, згоріти, почав протікати один із контурів ядерного реактора. Я на все життя запам’ятав свій останній вихід у море. Хоча їх було кількадесят.

– Ви мали загинути?

– Могли.

– Човен “Курськ”, який, як відомо, потонув, був схожим на той, на якому ходили ви?

– Я ходив у море на підводному човні 12 у серії човнів типу “Курськ”. Мій підводний човен – це проект 949А. Таким же проектом був підводний човен “Курськ”, порядковим номером його був 13-й. Я добре знав екіпаж, який загинув на човні, і знаю багато подробиць того, що сталося на “Курську”.

– А що сталося на “Курську”?

– Ланцюг подій, несприятливих для екіпажу, прорахунки командування і повна відсутність навичок аварійно-рятувальних операцій у тих служб, які мали цим займатися. Плюс відсутність волі у керівництва країни до негайної взаємодії з норвезькими рятувальниками і рятувальниками з інших країн. Згаяли час, втратили людей.

– Коли “Курськ” загинув, ви плакали?

– Так. Там загинуло дуже багато тих хлопців, з якими я починав служити і з якими навчався в центрі. Мій екіпаж формувався за півроку до формування “Курська”. Я міг піти заступник командира цього підводного човна.

– Ви керували Митною службою України двічі: з 2009 по 2010 рік і з 2014 по 2015 рік. Багато хто з космонавтів розповідали мені, що їх улюблений фільм – “Біле сонце пустелі”. Вони його завжди дивилися перед тим, як вирушити в політ. Фільм “Біле сонце пустелі” Мотиля любите?

– Це один з найулюбленіших фільмів. Ще до митниці.

– Чого найбільше сьогодні везуть в Україну контрабандисти?

– Контрабандисти в Україну сьогодні везуть все, що вигідно в Україні продати і збути: починаючи від жіночих трусиків і закінчуючи зброєю та наркотиками. Найприбутковіший контрабандний товар, який вивозять з України, – це сигарети, оскільки собівартість пачки сигарет в Україні відрізняється від вартості на тіньових ринках Європи. В Україну сьогодні контрабандно завозять насамперед товари народного споживання: електроніку, продукти харчування, високоліквідні. Найпевніше, це сегмент товарів народного споживання.

– Які обсяги грошей, приблизно, йдуть повз бюджет через митницю?

– Повз митниці йде близько 30%. Це величезні гроші. Це десятки мільярдів гривень і мільярди доларів.

– Хто сьогодні рулить митницею? Я маю на увазі, хто реально нею управляє?

– Митницею сьогодні не керують. Митниця України сьогодні нагадує дитину, у якої сім няньок, але дитина нічия, недоглянута, кинута. Тому фактично над митницею України сьогодні немає системи управління, нормальної та адекватної. Сьогодні є система певних “смотрящих”, місцеві еліти намагаються впливати на ту чи іншу митницю, напівкримінальні елементи, окремі персонажі з депутатського корпусу. Тому сьогодні митниця України переживає дуже тривожний, дуже непростий час. Можливо, один із найбільш складних етапів свого розвитку.

– Хто годується з митниці?

– Я одного разу під час великої наради намалював коло – медовий пряник, хто годується з митниці. І намагався пояснити, що самі митники отримують з цього медового пирога відсотків 15, а всі ці годівниці розходяться між силовими структурами починаючи від шанованої СБУ тощо. Я пройшовся по колу і показав у відсотках на сьогодні тих, хто ріже цей корупційний пиріг.

– Це ви часом не про президентське засідання, присвячене боротьбі з контрабандою, кажете?

– Прозвучало там і це, так.

– Президент запитав вас, коли ви очолювали митницю, що заважає вам бути ефективним? Або що він запитав?

– Хто займається контрабандою? Хто кришує? Президент так не говорив, але фактично це малося на увазі. У залі сиділи поважні керівники силових структур країни. Я сказав: “Всі учасники регати перебувають у цій залі”.

– Їх одразу ж заарештували?

– Мене звільнили через деякий час.

– Я знаю дуже колоритну людину – Геннадія Геннадійовича Москаля. І я знаю, що у вас із ним була колоритна розмова одного разу. У чому вона полягала?

– Геннадій Геннадійович був губернатором Луганської області. Виникла ситуація, коли на один із заводів целюлоза не могла надійти через те, що СБУ заблокувала надходження під абсолютно надуманим приводом. Губернатор трошки не розібрався в ситуації, вирішив, що це зробила митниця, зателефонував мені через вертушку і у властивій йому манері висловив претензії. Коли я йому у флотському варіанті відповів, Геннадій Геннадійович сказав: “О, та ти ж мене розумієш, ти ж розумний хлопець, ми ж домовимося”. Я підтримую близькі стосунки зараз із Геннадієм Геннадійовичем, вважаю його сильною і гідною людиною.

– Часто на вас намагалися тиснути серйозні люди?

– Спочатку, в 2009 році, – так. На самому початку великої митної кар’єри. У 2014 році вже ні.

– Як це відбувалося? До вас телефонували, вас зустрічали?

– Були погрози, були дзвінки серйозного рівня. Але в 2009-2010 рр. була прем’єрка, яка розуміла ситуацію і реально підтримувала. Коли колишній президент, з яким я зараз теж підтримую дуже гарні відносини, прийшов мене знімати з посади на колегію прокуратури. Ваш покірний слуга там виступив, після чого було сказано: “Хто кого знімає?”. І ми поміняли формат, скажімо так. Тиск був від найвищих ешелонів і закінчуючи кримінальними елементами. Ми це пройшли, це вже історія.

– Бандити приходили?

– Приходили.

– Розмовляли конкретно?

– По-різному було. У 2014 році приходили вже камуфльовані наші “фахівці”. Це так звані “герої” Майдану, які почали займатися тими чи іншими контрабандними схемами. Я запросив найактивніших до себе до кабінету, налив по чарці коньяку, ми поговорили, і вони сказали, що питань вже, в принципі, немає.

– Рубців на серці багато у вас залишилося після всіх цих труднощів? Це ж нервова робота – керувати митницею, та ще й двічі.

–  Ілля Миколайович Ємець, кардіохірург, знає. Це складна робота, якщо її намагатися робити чесно і професійно.

– Ви навчилися відмовляти?

– Так, я часто відмовляв.

– Душа не на місці була від частих наїздів?

– Ні. Після відомої історії з оформленням газу і після того потужного пресу спецслужб у першій половині 2009 року страх пішов.

– Найбільший хабар, який вам пропонували?

– Три мільйони доларів. Гроші пропонували за призначення покидька на посаду. Дякувати Богові, цей покидьок так і не сплив потім.

 А якщо б гроші пропонували за призначення хорошої людини на посаду?

– Я б не взяв. Ніколи. Я вважаю, що це ганебно і нікчемно – брати брудні гроші за призначення людей на посади.

 За часів Януковича вас ув’язнили. За що?

– Історія оформлення газу. Відомий газовий контракт – абсолютно прозорий, зрозумілий, де для оформлення митниці було надано всі необхідні документи. Так, були проблеми з переходом права власності між НАК “Нафтогаз” і легендарним “Росукренерго”. Але проблеми права власності не є проблемами митного контролю та митного оформлення. Якщо на митницю подають всі необхідні документи, то митниця має два шляхи: ти приймаєш до оформлення, а якщо чогось немає, то ти відмовляєш в оформленні. У нас в тій ситуації не було підстав відмовити в оформленні. От якщо б відмовили тоді в оформленні, нас треба було б садити у в’язницю.

– Тобто посадили через свавілля?

– Посадили через свавілля.

– Вимагали когось здати?

– Так, Тимошенко. Мені написали 14 пунктів, які я мав виконати і вийти на свободу.

– А ви?

– Послав.

– Невже не хотілося вийти?

– Хотілося, але я для себе вирішив. І сім’я мене підтримала. Я вирішив це досить швидко і потім жодного разу не пошкодував.

– Юлія Володимирівна дізналася про це?

– Так, вона знає про це.

– Яка розмова у вас відбулася після в’язниці? Чи була вона взагалі?

– Так. Буквально через три дні після її виходу з тюрми в її кабінеті, коли ми обнялися. Вона пахла таким же запахом, яким пах я після своєї в’язниці, – прілим запахом безнадії. Навіть золота клітка, про яку кажуть, що вона там була, – це в’язниця. Цей запах просто відчувався, я його запам’ятав назавжди.

– Як вам сиділося?

– Коли я потрапив у камеру смертників (з цієї камери вели на розстріл, коли ще були розстрільні статті), і мене там спочатку тримали (зараз це камера для пожиттєво ув’язнених), то перші години було важко. Потім я перемкнув свідомість, сказав: “Анатолію, ти ж був на підводному човні, ти був у замкнутому просторі. Вважай, що пішов в автономку”. Схуд за місяць-півтора на 15 кг. Коли дружина мене побачила через 2 місяці, то сказала: “Ти нам такий не потрібен. Ти завжди був сильним. Відновлюйся”. І я змінив своє ставлення до в’язниці, сказав, що в’язниця не буде мене ламати, я буду (ламати, – ред.) в’язницю. У Бродського є такі слова: брак простору компенсується надлишком часу. Там багато часу – читай, займайся спортом, думай, пиши.

– Вам було себе шкода?

– Ні. Жодного разу.

– Ви не плакали жодного разу у в’язниці?

– По-моєму, перший раз, коли зустрівся з дружиною. Мені було соромно перед нею. Я переймався тим, що їй дуже складно. Я переймався тим, що я підвів її.

– Вас не принижували?

– Ні. Одного разу намагалися. Обшук з роздяганням. Але не вийшло. Сергій Старенький, колишній начальник СІЗО, про це знає, і він у цій ситуації повівся дуже гідно. Він віддав необхідні команди. Я не дозволив би, я би бився.

– Як ставився до вас блатний світ?

– Шанобливо. У нас були контакти на другому етапі в’язниці. Правоохоронців блатний світ називає “кольоровими”. Як сказав один колишній в’язень, “коли “кольоровий” Макаренко входив, блатні вставали”. Треба було себе ставити, тому що малювали мені 8-10 років, і я мав приготуватися до того, що в цих умовах мені доведеться перебувати довго. Треба було фіксувати своє ім’я, свою позицію.

 Я бачив фотографії з Лук’янівської в’язниці, абсолютно жахливі. На мій погляд, навіть закоренілих злочинців тримати в таких умовах нелюдяно. Ви в таких камерах сиділи?

– Я сидів у різних камерах. Одна з найстрашніших камер – де стіни виходили на сонячну сторону. А це було літо, і це було жахливо. Ми постійно обливалися водою, повітря надходило до камери через відкриту решітку. А потім цю решітку почали заварювати. Два дні ми виламувалися, щоб когось вивели, – потрібно було розібратися в ситуації. Я потім зробив демарш, і мене привели до начальника СІЗО Сергія Старенького. Я йому кажу: “Навіщо заварили камеру? Ми задихаємося – диму напустили”. Він каже: “СБУ поінформувала, що є загроза для вашої особистої безпеки”. Я кажу: “Але цю загрозу ви локалізуєте, створюючи загрозу для життя інших мешканців камери”. Треба віддати належне Старенькому: він ухвалив рішення, і нас розкупорили.

– Хто з відомих в’язнів сидів поруч з вами?

– Зварич Ігор Степанович, суддя Зварич. Ми були разом, в одній камері. На завершальному етапі вже.

– З Луценком ви перетиналися?

– Один раз, коли нас вивели на допити в різні приміщення. Я вже був досвідченим в`язнем, трошки впливав на ситуацію. Конвой мені відчинив двері та відчинив двері до Юрія Віталійовича. Я забіг, обійняв його, поцілував Ірину, вона саме була у нього.

– Ви зберегли з ним хороші стосунки?

– Так. Юрій Віталійович Луценко – мій друг, і я пишаюся цією дружбою, дуже її ціную.

– Він гідно сидів?

– Він дуже гідно сидів.

– Зараз, коли ви зустрічаєтеся, ви згадуєте в’язницю?

– Згадуємо, але з анекдотом, з посмішкою.

– Це правда, що до вас у в’язницю одного разу приїхав Вахтанг Кікабідзе?

– Так. Це правда. Приїхав Вахтанг Костянтинович, мене викликав до себе начальник в’язниці, весь тремтячий, і сказав, що Кікабідзе хотів зі мною зустрітися. Але начальник тюрми сказав йому, що якщо він виведе мене з камери на зустріч з Кікабідзе, то сяде на моє місце. Він сказав: “Пробач, я не міг цю зустріч організувати”. І передав мені іконку від Кікабідзе. Це було дуже зворушливо і на все життя. Я схиляюся перед цією людиною і люблю.

– Скільки часу ви провели за ґратами?

– Один рік і 13 днів.

– Це викинуте з життя? Або ви щось придбали?

– Якщо на шальки терезів покласти слово “викинуте” і “набуте”, то радше набув впевненості. Повірив у себе.

– Хто персонально несе відповідальність за те, що ви опинилися на нарах?

– Група молодих слідчих, які прийняли справу і сфальсифікували її.

– Але ними хтось керував?

– Керував голова СБУ Валерій Іванович Хорошковський.

– Тобто це його ініціатива була?

– Мені важко сказати. Найпевніше, ініціатива того кола, яке ми зараз називаємо групою “Росукренерго”. Вона вже пішла в історію. А тоді це було потужне угруповання. Тому для певної схеми щодо повернення їхнього газу посадка Макаренка та інших митників була необхідною. Звісно, хотіли отримати свідчення проти Тимошенко. Це вже було необхідно політичному керівництву. Газ вони повернули, свідчень не отримали.

 Хорошковський теж до вас був керівником митниці?

– Так.

– Є ж якісь колегіальні відносини?

– Валерій Іванович був дуже потужним керівником митниці. Після виходу з в’язниці ми зустрілися з Валерієм Івановичем, порозумілися, у мене немає абсолютно ніяких претензій до нього. Коли ми оформляли газ, він мені сказав: “Оформите газ – я вас посаджу в тюрму”. Я йому сказав: “Ви ж мене знаєте: якщо всі документи НАК “Нафтогаз” буде надано до оформлення, я газ оформлю”. Він дотримав свого слова.

– Рік і 13 днів ви відсиділи. Помститися комусь за це хочеться?

– Ні. Мені пропонували включатися в акції помсти судді Царевич, яка мене судила. Суддя Вовк мене судив. Микола Грабик, який був керівником слідчої групи, а потім – керівником слідчої групи у Харкові щодо Тимошенко. Мені пропонували займатися грою в наздоганялки. Я відмовився. Не хочу. Але я їх усіх пам’ятаю.

 Багато людей, які були на дуже високих посадах, а потім потрапляли до в’язниці, розповідали мені, що слідчий, насамперед намагаючись зломити їх, говорив: “Це ти там, на волі, був тим-то, а тут ти ніхто”. Вам таке говорили?

– Жодного разу.

 Ви пам’ятаєте день, коли вийшли із в’язниці?

– Так. Я знав, що довго не вийду із в’язниці. Коли мені вчергове сказали, що треба їхати (а протягом року мене вивозили близько 100 разів на всілякі допити), то я сказав, що згоден з рішенням і не поїду. Але тут прийшов черговий офіцер і сказав, що я обов’язково маю їхати. Я приїхав, і цей суд мене випустив. Абсолютно несподівано. Хоча за три місяці до цього мені пропонували вийти під певні умови, а митного інспектора, який оформляв газ безпосередньо, залишити у в’язниці. Я сказав, що вийду тільки зі своїм інспектором. І я вийшов в один день із ним.

– Це правда, що ви вийшли тому, що до Януковича прийшов хтось дуже серйозний і сказав: “Ви маєте відпустити Макаренка”?

– Подейкують про таке. Я хотів би про це дізнатися, потиснути руку цій людині, але до сьогодні я не знаю.

– Європейський суд задовольнив ваш позов до України про відшкодування моральної шкоди за те, що ви відсиділи. За те, що ви були невинні. Скільки вам мають виплатити і чи виплатили?

– Поки не виплатили. За рішенням суду, це 10 тис. євро. І якщо ці гроші буде якимось чином нараховано колишньому підсудному Макаренку, вони відразу ж підуть дітлахам України. Ми допомагаємо кільком родинам, і я знаю, куди ці гроші підуть.

– Тобто європейський суд визнав, що відсиділи ви незаконно?

– Так. Ми цього добилися. Пройшли майже семирічний цикл, щоб іншим – запопадливим слідчим, запопадливим оперативникам – не кортіло такого робити. Група слідчих отримала медалі за нас, квартири, дострокові звання.

– Що відбувається сьогодні на українській митниці?

– Українська митниця сьогодні деградувала. Українська митниця сьогодні непрофесійна. Вона є морально розкладеною і не здатна гарантувати економічну безпеку держави.

– Це вирок чи це можна змінити?

– На сьогодні це факт, і щось перебудовувати в тій системі координат державної фіскальної служби, яка є, неможливо. На українській митниці два з половиною роки немає керівника. Вінницький начальник податкової адміністрації, який став в. о. заступника голови ДФС у Романа Насірова, Продан Мирослав, сьогодні в. о. голови ДФС. На митниці – в. о., в. о. –керівника немає 2,5 роки. Директор департаменту організації митного контролю (всі департаменти вбито, знищено, залишилося 1-2 департаменти), звільнився. Митницю обезголовлено. Однозначно ця ситуація влаштовує “рішал”, “смотрящих”, які жеруть медовий пиріг і п’ють кров з економіки України. Але це ненормально для країни з такими кордонами, з таким народонаселенням, з такою економікою.

– Це правда, що українська митниця сьогодні працює з Кримом, як з іноземною державою?

– Так. Оформляють так само вантажні митні декларації, оформляють так само пасажирів, які перетинають кордон.

– Це ганьба?

– Це ненормально.

 Зона АТО сьогодні – ласий шматок для контрабандистів з обох сторін?

– Так. Контрабанда – незастосовне до зони АТО слово, тому що це все-таки наша територія. Але по-іншому незаконне переміщення вантажів не назвеш. Це внутрішня контрабанда. Сьогодні це колосальна проблема і величезний тіньовий ринок.

– Учасники цього ринку…

– Силові структури. Митних служб там немає, тому що митна служба стоїть поки ще на кордоні своєї країни, а не на лінії розмежування. Хоча такі ідеї були, і я категорично, будучи заступником голови ДФС, заявив: “Ми що, будемо визнавати нині суверенітет цих псевдореспублік?”.

– Учасники цього процесу говорили мені, що там крутяться мільярди доларів.

– Це правда, величезні суми.

 Як ви думаєте, війна закінчиться при таких грошах з одного і з іншого боку? Вона вигідна всім, хто бере участь у процесі.

– Я впевнений в тому, що за наявності політичної волі у тих людей, які ухвалюють рішення, це все можна зробити дуже швидко.

– Хто у нас сьогодні є лідером контрабанди в країні?

– На сьогодні контрабандних точок в Україні дуже багато. Це входи контрабанди. Одеса – це класична точка входу, і я думаю, що вона була і залишається лідером. Але на сьогодні митний контроль та митне оформлення є настільки розмитими, що потокову контрабанду можна знайти в тих точках, де раніше її ніколи не було. У тих же Сумах.

– Хто сьогодні кришує контрабанду?

– Сьогодні контрабанду супроводжують ті ж контрабандні ділки, що і багато років до цього. Вони не змінилися. Контрабанду супроводжують ті ж силовики, які постійно намагалися її супроводжувати і з якими у мене завжди були непрості стосунки. Я їх виганяв нормативно, виганяв по-різному, виштовхував із зон митного контролю. Ефективність їхньої роботи – 0,0. Тема одна – заробляння корупційних грошей і гноблення бізнесу.

– Що ви думаєте про “євробляхи”?

– Якби “євробляха” спробувала заїхати в Україну в 2014 році, в мою другу каденцію, я б її розібрав до гвинтика в пункті пропуску. Придумав би привід – і вона б там згнила. 1 500 кузовів стояло у мене на в’їзді на Волині, КПП “Ягодин”. Не могли завезти. Щодо “блях” взагалі не йшлося. Намагалися завезти окремо кузов, а окремо – машинокомплект (двигуни, шасі тощо). Я сказав: “Шукайте наркотики”. Мені кажуть: “Ми вже не можемо тримати”. Я кажу: “Тоді пиляйте. Можливо, їх із золота зроблено”. І апетит завозити зникав. Тому коли хлопці створили цю схему, замотивували корупційних чиновників ДФС, ніша відкрилася.

– Митниця, взагалі, може працювати чесно? Чи є прецеденти у світі, коли митниця працює чесно?

– Вся західна Європа працює чесно. Балтійці працюють чесно, грузини працюють абсолютно прозоро й чесно.

– І ми можемо? Але поки не хочемо?

– Ми можемо. Абсолютно прості три умови: змінити кадрову політику (зачищення має бути тотальним, потужним і сильним); залишити старих працівників, повернути псевдолюстрованих фахівців, тому що незабаром вже нікому вчити буде, вичистити всіх, хто прийшов з боку “рішал”, “заробітчан”, як ми їх називаємо, в погонах; дати адекватну зарплату. Польський митник сьогодні отримує невелику зарплату – 1 000 євро. Але це є фіксованим, соціальний пакет, плюс нещадна боротьба з корупцією.

– Скільки сьогодні отримує наш митник?

– Сьогодні молодий митник, який тільки-но прийшов, отримує в межах 300 дол.

– Скільки він має отримувати, щоб не брати?

– Для того щоб нормальна молода людина прийшла на Київську митницю, хоча б доларів 700.

– А чи можна зробити так, щоб якась зарплата, але за перехоплений вантаж – відсотки?

– Можна і потрібно. Я з такими ініціативами завжди виступав. На митниці України сьогодні працює 9 800 людей, це зовсім мало. У нас працювало 18 тис. осіб. Із них 9 800 (40%) – оперативний склад. Ось цим людям треба дати адекватну зарплату, над ними поставити не псевдослужбу власної безпеки, яка займається корупцією зараз  у ДФС (це одні з основних нині корупціонерів), прибрати силовиків, але поставити нормальних контролерів. Не все припиниться, не відразу, але з часом. Поляки це пройшли. Вони досі змінами кладуть в асфальт своїх митників. Зрозуміло, що це буде, але це не буде повною дірою в кордоні.

– Тобто ви вірите, що українська митниця може прозоро і чесно працювати?

– Абсолютно в це вірю. Грузини змогли, чому ми не можемо?

 Я добре пам’ятаю, як ви були на Майдані у найважчі дні, коли була реальна загроза життю. Ви ночі проводили там. Скажіть, ви б вийшли на Майдан, якби знали, до чого це все призведе через 4 роки?

– Злодії змінилися баригами. Якщо б я знав, що злодії, проти яких ми боролися на Майдані, зміняться баригами, я б, напевно, трошки по-іншому поводився. Але однозначно був би на Майдані. Але тільки не дивився б із захопленням на сцену Майдану.

– А дивилися?

– На жаль, так. І я, битий і тертий, з умовним терміном судимості, той, що живе на Майдані, піддався. У цьому каюсь. Вдруге – не піддамся. Напевно, щось робитиму по-іншому.

– Ви одного разу просто з мого дому пішли в ніч, з вами були цілі групи офіцерів запасу, які готувалися до найважчих і непередбачуваних подій. Ви готові були померти тоді?

– Ми йшли саме тієї ночі, коли почали вбивати. Ми всі були зі зброєю. Мені вдалося зберегти всіх своїх людей, але, на жаль, сталося те, що сталося. Але жоден з тих, хто був поруч зі мною, слава Богу, не скористався своєю зброєю.

– Корупції зараз більше, ніж за Януковича, на ваш погляд?

– Важко оцінити ступінь корупції – більше або менше. Я скажу, що вона стала масовою, тотальною, цинічною і безпросвітною.

– Насіров – герой чи жертва?

– Для мене Роман Михайлович Насіров – людина, яка фіналізувала знищення української митниці.

– Який сьогодні у нас у країні принцип призначення людей на вищі посади? Чи правильним є він і яким має бути, на ваш погляд?

– Псевдоконкурси, підкилимні домовленості, нікчемні кадрові рішення за рідкісним винятком. Повернути компетентних людей, переглянути закон про псевдолюстрацію та повернутися до нормальної кадрової політики. Чиновницька номенклатура вирощується роками, а не береться з повітря (фейкові реформатори тощо). На сьогодні, я вважаю, ми втратили повністю кадровий потенціал зростання.

 Я захоплююся вашими афоризмами, які ви у ФБ періодично викладаєте. І я знаю, що ви вірші пишете. Давайте дамо, щоб наші глядачі теж це відчули, якийсь афоризм або якийсь вірш.

– З неопублікованих афоризмів: “Не сажайте, да не сажаемы будете”. А нещодавно я написав, коли дивився хроніку ФБ, що “лента новостей превращается в ленту ненавистей”. Афоризми пишуть романісти, що не відбулися, ледарі. А вірш один із минулого, флотського, своїй дружині я написав: “Об одном прошу: не надевай эти с бабочками черные колготки. Милая моя, не забывай, я служу на атомной подлодке”. Євген Олександрович Євтушенко, коли це почув, написав мені: “Авторові невмирущої рими колготки-подлодки, талановитому поетові Толі Макаренку. З повагою, Євтушенко”. У 1990 році, напередодні нашої незалежності, народилися такі слова, яким уже 28 років: “Країні я бажаю волі, собі і вам – всього в достатку, щоб незалежну, кращу частку, ми здобули своїм нащадкам. Щоб нас ніколи не спіткала зажурена, лиха година. Жила щоб завжди в мирі зі всіма весела, горда Україна”.

– Анатолію Вікторовичу, дякую вам. Якщо ви коли-небудь виставите свою кандидатуру на президентських виборах, я буду за вас голосувати.

Джерело: 112.ua

56 КОММЕНТАРИИ

  1. dildo

    […]we like to honor numerous other internet web pages on the net, even when they aren’t linked to us, by linking to them. Underneath are some webpages worth checking out[…]

  2. raid carries

    […]Wonderful story, reckoned we could combine several unrelated information, nevertheless seriously worth taking a search, whoa did one particular learn about Mid East has got extra problerms too […]

Добавить комментарий для Hegemony Отменить ответ

Please enter your name here
Please enter your comment!